Вітальне слово Його Преосвященства Архієпископа Івана Юрковича,
Апостольського Нунція в Україні, до учасників Другої Міжнародної Конференції
"Радикальне православ'я - християнська відповідь постмодерній культурі"
Інститут Екуменічних студій при Українському Католицькому Університеті
Львів, 1- 4 червня 2006 року

    Шановні, дорогі друзі,
    
     З великою радістю я прийняв запрошення взяти участь у цій Міжнародній Конференції на тему "Радикальне православ'я - християнська відповідь постмодерній культурі", організованій Інститутом Екуменічних Студій при Українському Католицькому Університеті.
    
     Для всіх нас, хто сповідує віру в Ісуса Христа, Бога-людину, і проголошує його нашим Відкупителем, нагальним залишається також і завдання працювати заради єдності Його Містичного Тіла - Церкви. Ця праця потребує живої віри в слово Ісуса, який залишив нам це завдання як основоположну частину свого духовного заповіту, прохаючи Отця на останній вечері: "Щоб усі були одно ... щоб світ увірував" (Йо 17,21). Ця праця потребує також творчого духу, натхненного любов'ю до законів Господа (див. Пс. 119, 113). Багато великодушних сердець, движимих вірою в Євангеліє і укріплених "надією, яка не засоромить" (Рм 5,5), продовжували пошук нових шляхів, щоб наблизитися до Бога, джерела життя, в якому можемо знайти те світло, яке вестиме нас до все повнішого пізнання Бога (див. Пс 36,10). Тому я хотів би висловити мою особливу вдячність усім, хто віддає свої сили організації та проведенню цього шляхетного екуменічного заходу, насамперед, Отцю Доктору Івану Дацько, Президенту Інституту Екуменічних студій при Українському Католицькому Університеті, та Пану Доктору Антуану Аржаковському, його Директору.
    
     Тема цієї міжнародної конференції присвячена "радикальному православ'ю", тобто, теологічному руху, що об'єднує представників різних християнських конфесій, які прагнуть розкрити у вірному світлі всю красу Євангелія і все багатство теології. На перший погляд визначення "радикальне" здається тут незвичним. Але якщо візьмемо до уваги глибинний смисл "Радісної звістки", то переконаємося, що послання Ісуса по своїй природі - радикальне, як радикальна Любов Бога до людства до самого кінця людського існування.
    
     Тому можна сказати, що християнська доктрина сягає найвищого рівня "ортодоксальності" і вірогідності лише тоді, коли стає виразом божественної любові, влитої в наші серця Святим Духом (див. Рм 5,5). Цій основоположній християнській темі Hans Urs von Balthasar присвятив свою книгу "Лише любов гідна віри" (Johannes Verlag 1963). Він переконаний у тому, що лише божественна Любов здатна змінити серце людини, в тому числі, й серце людини віруючої і тим самим принести Церкві єдність. Великий теолог бачить, що світ можна змінити лише через любов. Любов є справжнім світлом світу, яке може осявати людей і пропонувати нові рішення великих проблем людства.
    
     Так само і наша Конференція, як кожна зустріч екуменічного характеру, має бути просякнута любов'ю. Йдеться, безперечно, про любов людську, яка облагороджує наше земне існування і надає гідності всьому, що ми робимо і, особливо, такій високій справі, як екуменічний діалог. Але в той сам час ми знаємо, що йдеться про дещо більше. Йдеться про дар божої благодаті, яка завжди поруч з тими, хто вірує в Господа. Про це знаємо з Одкровення Святого Письма і знаємо, що поза межами цієї істини людське знання носить лише маргінальний вторинний характер. Усі ми добре знаємо вираз Паскаля: "Tout ce qui ne va point a la charite est figure. L'unique objet de l'Ecriture est la charite " (cf. Pensee, 670). Тобто, все, що не має відношення до любові, що не співзвучне любові є вторинне, є лише формою . Єдиний об'єкт Святого Письма - це любов.
    
     Святіший Отець Бенедикт XVI також обрав цю тему для своєї першої Енцикліки. Багато хто чекав, що перший виступ нового Понтифіка буде присвячений якомусь більш "конкретному" питанню. Але Папа вирішив звернутися до центральної теми християнства, яка віднині осяватиме весь його Понтифікат. Насправді, найвищим посланням Церкви є любов. У Церкви немає завдань, які б не відносилися до цього. Свята Тереза від Дитятка Ісуса висловила цю данність в прекрасних словах, які ще й сьогодні надихають Церкву: "Моє покликання - це любов".
    
     Усе це стосується і екуменічного діалогу, і стосунків між різними християнськими конфесіями. Немає жодного сумніву, що кожен крок до зближення, який вдається нам зробити, є певною мірою результатом відчуття любові, пережитої з глибоким переконанням, "радикально", героїчно.
    
     З цими почуттями я охоче приєднуюсь до роботи Конференції і поновлюю усім присутнім запевнення в моїй близькості і в моїй молитві.
    
     Дякую.