Звернення Його Високопреосвященства Архієпископа Івана Юрковича
    Апостольського Нунція в Україні
    з нагоди Другого з'їзду мирян УГКЦ на тему: "Моя участь у житті парафії, Церкви і Держави"
    Київ, 7-8 листопада 2008 року

    Ваше Блаженство,
    Брати у Єпископаті та священстві,
    Дорогі сестри та брати у Христі!
    
    Я радий вітати всіх з нагоди Другого з'їзду мирян у Києві, присвяченому обговоренню важливості нашої участі в житті парафії, Церкви й Держави. Безумовно, ця тема є дуже актуальна й необхідна, адже наше життя - це шлях, який починається в цьому світі, але має за мету остаточне звершення усього в Богові. Прагнучи цієї високої мети, ми, втім, продовжуємо існувати в обставинах нашого щоденного життя, стикаємося з питаннями справедливості та людського страждання. Ця тема участі в житті парафії, Церкви і Держави є також необхідною з огляду на те, що сьогодні - як, власне, це було завжди в історії людства - важко знайти справжнє щастя й досягнути справедливості в суспільстві, якщо спиратися виключно на свої власні ідеї та зусилля.
    
    Через Боже Одкровення ми знаємо, що всі високі цілі людства зрештою стосуються питання Бога, що лише в Ньому можна відкрити єдину Дорогу, Правду і Життя не тільки відносно самого себе, але й відносно великих питань суспільного життя загалом.
    
    Тому ми повинні намагатися знайти цю єдину Дорогу, Правду і Життя, щоб не потрапити в замкнене коло своїх роздумів і бажань, у коло спрощених відповідей, які нам дають "лжепророки" сучасного світу. Цю дорогу ми можемо знайти передовсім через учать в житті Церкви, через нашу участь у житті парафії. Як цього досягнути? Першою умовою є жити з Богом. Бог не є десь далеко, в якомусь недосяжному для нас місці. В Ісусі Христі Він став одним із нас, і залишається з нами в Пресвятій Євхаристії, у Своєму Слові, в спільноті віруючих. Коли ми прямуємо з Ісусом, з вірою в Нього - Його любов преображає нас, очищує, робить світлими, здатними бути одне з братами й зростати у вірі в парафіяльній спільноті.
    
    Господь Бог спраглий нашої віри і хоче, щоб ми у Ньому знайшли джерело правдивого щастя. Якщо ми віддаляємося від цього джерела, тобто шукаємо відповіді на внутрішні запитання, на найглибші душевні бажання поза Богом, шукаючи лише задоволення власних потреб та здійснення власних планів, тоді ми занурюємося у небезпечний вир, в якому раніше чи пізніше, ми втрачаємо орієнтир і свою мету.
    
     Те саме можна сказати й відносно нашої участі в житті Церкви й Держави. В Енцикліці "Бог є любов", папа Бенедикт XVI підкреслює, що Католицька Церква, переображена силою Святого Духа, покликана свідчити у світі любов до Бога Отця, який прагне, щоб усе людство стало однією родиною в Його Сині, Ісусі Христі. А звідси випливає євангелізаційне завдання Церкви, її служіння заради миру та справедливості, вказуючи на моральні цінності та сприяючи пошані до людського життя. Папа часто повторює про важливість зв'язку з Церквою, яка сприяє росту християн у братерському дозріванні, як синів одного Бога Отця. Церква є наш Дім. В Церкві ми знайдемо все те, що є добре і певне, що приносить спасіння. Той, хто приймає Христа, як Дорогу, Правду і Життя, буде здатний прийняти на себе відповідальність щодо Церкви й Держави, буде нести світло Євангелія і в непростій площині суспільного існування.
    
    Слава Богу, Церква в Україні втішається свободою дій і має можливість дбати про долю віруючих і невіруючих, співпрацюючи з різноманітними інституціями в процесі творення моральної згоди в суспільстві.
    
    Споживацький дух, криза вартостей і культура смерті, яка загрожує стати загальним явищем, щораз більше заторкує й українське суспільство, тому необхідно розглянути в світлі Євангелії також і наше власне ставлення до життя, нашу відповідальність щодо виховання дітей і молоді, нашу готовність взяти опіку над людьми з фізичними й розумовими вадами, турботу за людьми похилого віку та усвідомлення віруючими їхньої відповідальності за Церкву та Державу сьогодні.
    
    Кожен з нас покликаний захищати невід'ємні права людини від її зачаття до природної смерті, захищати святість сімейного життя і поширювати ідеали солідарності до всіх, передовсім до наших братів у нужді. Покликання жити в Церкві, наша повсякденна участь у житті парафії повинні сприяти також і тому, щоб і наше життя в Державі могло бути плідним і творчим. Від нас світ очікує на нових оригінальних ідей та пропозицій. Наше суспільство добре свідоме сили Євангелія, про це свідчить вся наша історія, вся наша культурна й духовна спадщина. Ми повинні дати відповідь на це очікування, як християни, котрі знайшли свій Дім у Церкві, котрі реалізують своє покликання в конкретному служінні в Церкві і залишаються вірними синами своєї Батьківщини.
    
    Слава Ісусу Христу!