Слово Його Високопреосвященства Архієпископа Івана Юрковича
    Апостольського Нунція в Україні
    На Заупокійній Літургії по новопреставленому Архиєрею Софрону Дмитерку,
Єпископу-емериту Івано-Франківському
    Катедральний Собор Святого Воскресіння ГНІХ, Івано-Франківськ
    7 листопада 2008 року, 12:00

    Ваше Блаженство,
    Брати у Єпископаті та священстві,
    Дорогі сестри та брати у Христі
    
     За кілька днів після Літургійного святкування в Церкві латинського обряду спомину всіх померлих, ми зібралися, щоб попрощатися з Владикою Софроном Дмитерком, Єпископом-емеритом Івано-Франківським. Перед лицем надзвичайного багатства його життя, ми збираємося втішені переконаністю в тому, що в цей останній земний шлях він іде у супроводі достойних і праведних плодів свого життя як священика та як єпископа. Крім того, нашу молитву надихає й підтримує таїнство сопричастя святих, таїнство, яке об'єднує всю Церкву в одну єдину духовну родину.
    
     У Книзі Мудрості сказано: "Чесна старість - не в довголітті і не міряється числом років. Розумність людям - за сивий волос править, і вік старечий - це життя неосквернене" (Муд 4, 8-9).
    
     Ці слова Святого Письма можна справедливо прикласти до життя Преосвященного Владики Софрона. Він не лише досяг справжньої почесної старості, дякуючи дарованому Господом довголіттю, але також і завдяки своїй мудрості, своєму незаплямованому життю, яке він прожив без лукавства. Коли кожен з нас доводить до кінця задум, доручений нам Божественним Провидінням, Господь кличе до себе. Всі ми віримо, що Його задум щодо нас, навіть якщо і залишається для нас невідомим - це задум любові, задум, приготовлений для тих, щодо яких Господь має особливий важливий план, план задля користі Церкви та на благо всіх людей.
    
     Втім, всі ми є свідками того, що у щоденному житті на перше місце надто часто висуваються людські плани, проекти тимчасові, які спрямовані на виконання вузьких, специфічних завдань і досягнення короткотривалих цілей, результати яких досить обмежені в часі. Але те, що важливо наприкінці нашого життя - це переконатись, що ми зробили все від нас залежне для того, щоб постійно тримати в полі зору найбільший проект людської історії, який є Спасінням, здійсненим нашим Відкупителем.
    
     Це і є мудрість Євангелія. Це є мудрість Бога, який дивиться прямо в серце людини, який віддає перевагу "меншим", тобто тим, хто розуміє справжні цінності та має хоробрість протистояти ментальності світу, його пригноблюючим ідеологіям і залишається вірним вічним істинам Євангелія. В дійсності, справжнє життя, життя вічне починається вже в цьому світі, незважаючи на тлінність, яка властива історичним подіям; вічне життя починається в тій мірі, якою ми відкриваємось до Тайни Бога та приймаємо її серед нас. Бог - є Господь життя і "в Ньому бо живемо, рухаємося й існуєм" (Дії 17, 28), як сказав Святий Павло, звертаючись до Ареопагу в Атенах.
    
     "Бог є справжньою мудрістю, яка не старіє, та справжнім скарбом, який не псується, це щастя, до якого в глибині серця прагне кожна людина. Ця правда, яка лунає наскрізно в Книгах мудрості, отримує виповнення в існуванні та вченні Ісуса. В перспективі євангельської мудрості, сама смерть несе спасенне повчання, тому що змушує дивитися в очі реальності; змушує визнавати марноту всього, що здається великим і непорушним в очах цього світу. Перед лицем смерті втрачає принадність будь-яка підстава людської гордині та вивищується те, що є всерйоз важливим. Мова йде про той аспект смерті, що, певною мірою, можна вважати позитивним, який завжди визнавався філософами та письменниками, тобто це той факт, що смерть, навіть у своїй трагічній невідворотності, повідомляє нам, тим не менш, про одну правдиву і дуже важливу річ: все закінчується, всі ми в цьому світі існуємо лише тимчасово, тому що всі ми є творінням. Одним словом, ніхто з нас не є Богом. Визнати цю відмінність від Бога - це перша умова, необхідна для того, щоб бути з Ним та в Ньому: це умова, щоб стати навіть як Він, через прийняття Його вільного дару благодаті". (Проповідь Святішого Отця з нагоди Папського Богослужіння за упокій душі Кардиналів та Єпископів, померлих минулого року, 3 листопада 2008 року).
    
     В центрі Євангельської звістки лежить твердження: "Бог за нас поклав свою душу" (1 Йн 3, 16). Бог полюбив нас любов'ю безкорисливою, і отже, ми також можемо, а відтак, і маємо стати частиною цього руху жертовності, стати самим, в свою чергу, безкоштовним даром для інших. В цей спосіб ми пізнаємо Бога, як Він нас пізнає; в цей спосіб перебуваємо в Ньому, як Він зволів перебувати в нас, і переходимо від смерті до життя (пор. 1 Йн 3, 14) як Ісус Христос, який подолав смерть своїм воскресінням, дякуючи славній могутності любові Небесного Отця.
    
     Дорогі брати і сестри, це Слово Євангелія втілилося в житті Владики Софрона. Всі ми відчуваємо вдячність за його приклад християнського життя, за його священиче служіння, за його єпископський провід. Як Представник Святішого Отця, хочу висловити вдячність також за його вірність Апостольському Престолу та Наступнику Петра.
    
     Дорогі брати і сестри, об'єднаймо нашу спільну молитву та піднесімо її до Отця всякої ласки та милосердя. Нехай за посередництвом Пресвятої Богородиці Діви Марії й завдяки зустрічі з полум'ям її любові наш співбрат Владика Софрон якнайскоріше очиститься від усякого недоліку, щоб його душа жила у вічності на славу Божу. Молімося, щоб ми, паломники на цій землі, завжди тримали наші очі та серце відкритими до остаточної цілі, якої прагнемо - до Дому нашого Отця, до Неба.
    
     Дозвольте мені також зачитати Телеграму, що надійшла до Апостольської Нунціатури в Україні за підписом Його Еміненції Кардинала Державного Секретаря, яку Вселенський Архієрей надіслав у зв'язку з кончиною Преосвященного Владики Софрона Дмитерка:
    
    ПРЕОСВЯЩЕННІШОМУ ВЛАДИЦІ ВОЛОДИМИРУ ВІЙТИШИНУ, ЄПИСКОПУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОМУ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ:
ОТРИМАВШИ ЗВІСТКУ ПРО УПОКОЄННЯ ПРЕОСВЯЩЕННІШОГО ВЛАДИКИ СОФРОНА ДМИТЕРКА, ЄПИСКОПА-ЕМЕРИТА ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОГО УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ, ВСЕЛЕНСЬКИЙ АРХІЄРЕЙ ПЕРЕДАЄ РІДНИМ, ЯКІ ОПЛАКУЮТЬ ЄПИСКОПА, СВЯЩЕНИКАМ І ВІРНИМ, ЯКІ ЙОГО ЗНАЛИ ТА ЛЮБИЛИ, ВИЯВ СВОГО ЩИРОГО СПІВЧУТТЯ, Й, ДОРУЧАЮЧИ ДУШУ РЕВНОГО ПАСТИРЯ БОЖЕСТВЕННОМУ МИЛОСЕРДЮ, ВІД УСЬОГО СЕРЦЯ ВДІЛЯЄ ВСІМ, ХТО ОПЛАКУЄ ЙОГО КОНЧИНУ, УТІШУЮЧЕ АПОСТОЛЬСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ.

КАРДИНАЛ ТАРЧІЗІО БЕРТОНЕ, ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР ЙОГО СВЯТОСТІ