Виступ Його Високопреосвященства Архієпископа Івана Юрковича
Апостольського Нунція в Україні
на міжнародній науково-практичні конференції
 "Дружина священика - хто вона? Роль і місце добродійки в житті Церкви і парафії"
Львів, 8-10 липня 2010 року

Даровані життя: дружини, матері, сестри, подруги
    
    Дорогі сестри та дорогі брати в Господі,
    I. Сердечно дякую за запрошення взяти участь у заключній частині Міжнародної науково-практичної конференції "Дружина священика - хто вона?" про роль та місце жінки в житті Церкви і парафії.
    Питання, в який спосіб дружина священика має реалізувати себе у служінні родині та Церкві, має, безумовно, надзвичайну важливість для Української Греко-Католицької Церкви.
    Ця тема важлива також і тому, що кожний християнин повинен постійно замислюватися над власним покликанням служити Церкві та світу, уникаючи спокуси зачинитися в своєму маленькому світі, обмежуючись марнотою щоденних клопотів. Звичайно, вже самі умови родинного життя змушують нас усіх бути у постійному контакті зі світом у сфері роботи, виховання дітей та служіння Церкві. Але в житті слід відповідати не тільки на конкретні потреби, але насамперед бачити ширшу панораму, щоб пізнати Божий задум щодо нас та зрозуміти, якою є наша місія у служінні ближньому та суспільству.
    Головним джерелом, що надихає християн, - є Боже Слово, слово, яке ми отримуємо в церковному оточенні, де ми справді можемо зрозуміти всю його важливість. Від Божого Слова ми навчаємося жити, через нього ми осмислюємо наше життя, наші плани, наші досягнення, але також і наші невдачі та розчарування. Дивлячись на Господа, Втілене Слово, ми можемо зробити аналіз того, ким ми є, виробити плани на майбутнє, присвятити все наше життя не лише тій надзвичайно важливій відповідальності, яка нас пов'язує з нашими родинами, але й досягти того високого бачення, яке дає сенс нашому життю: повністю дарувати себе Богу у призначенні, до якого ми покликані.
    Наше покликання - це покликання вимогливе і, певною мірою, дуже складне, тому що йдеться про прагнення до євангельської досконалості, що є вищим обов'язком всіх хрещених.
    
    ІІ. Наші теологічні роздуми щодо ролі жінки, як в межах родинного життя, так і у її служінні Церкві та народу, повинні насамперед надихатися великими засадами бачення Другого Ватиканського Собору, які можна підсумувати у наступних чотирьох пунктах:
    
    1) Між місією чоловіка та жінки існує рівна гідність та справжня рівність. Як чоловік, так і жінка, кожний за власних людських і духовних умов, повинні вирішувати те саме завдання з тією самою перспективою, завжди шукаючи, проте, шляхів якнайкраще використати власні особливі таланти у служінні Церкві та суспільству. Зріла людина знає, що існує багато потреб, і швидко знаходить саме ту сферу, в якій її здібності можуть принести особливу користь. Від відкриття цієї простої правди походить вся свобода кожного з нас не намагатися грати ролі, які ми особисто вважаємо придатними для себе, але бути корисними для інших. Вільна та зріла людина не потребує зовнішніх знаків власної людської цінності, але відчуває себе укріпленою у власному служінні вже радістю про те, що може служити на місці, куди її покликав Бог. Ми, християни, повинні завжди відрізняти поняття професії від покликання. Звичайно, всі ми маємо ту чи іншу професію, ту чи іншу специфічну підготовку, яку набули протягом життя. Але те, що наповнює душу, це не наші здібності чи фаховість, але усвідомлення нашої вірності духовному покликанню, що походить від Святого Духа, який закликає нас віддавати себе іншим. Кажуть, що в сучасному світі всі ми змушені часто міняти роботу. Деякі говорять, щоб знайти остаточну роботу, кожна людина повинна змінити майже до семи разів свою трудову діяльність. І все це відбувається без складнощів, якщо людина справді знаходить сферу тієї діяльності, де вона може бути корисною. Наскільки ще більшою правдою це повинно бути для нас, людей, що повністю присвятили себе служінню Церкві! Тому було би корисним, після цих днів, які ми разом пережили, зробити такий висновок: неважливо те, що я маю зробити, важливий той факт, що я можу бути корисним для інших, служити Церкві та суспільству.
    
    2) У своєму служінні Церкві жінка повинна зберігати ті властивості, які притаманні її внутрішній структурі, тобто бути завжди свідком найістотніших аспектів євангельського життя: увага до іншого, здатність прийняти ближнього та зрозуміти його. Це не означає, що чоловіки нездатні робити те саме, але жінка має стати для всіх тим голосом свідомості, що нагадує нам: місія Церкви - це служити іншим. У своїй ролі матері, дружини, сестри та подруги, жінка повинна виявляти ту чутливість, яка, зрештою, є найбільшою заповіддю Євангелія: Любити Бога та любити ближнього, як самого себе. Ймовірно, жінка мала би зрозуміти та навчити інших цієї правди, що людські стосунки є справжніми лише за умов їхньої відкритості для прийняття іншої особи, яку визнають та люблять, власне, за те, що вона є людиною, а не в залежності від якихось інших аспектів: її корисності, сили, розуму, багатства, краси чи соціального статусу. Це є передумовою для справжнього культурного перевороту. Сьогоднішній світ, але також і світ вчорашній, хворий на всілякі різновиди егоїзму. Егоїзм може породжувати конфлікти в родині, суспільстві, політичному й економічному житті. Живучи в такій атмосфері, все суспільство починає хворіти, втрачати сили і більше не в стані віднайти розумні та справедливі пропозиції для життя. Багато хто говорить, що сьогодні ми живемо саме в такому світі. Всі ми покликані віднаходити нові свіжі ідеї, які можуть оновити як нас особисто, так і ціле суспільство. І хто, якщо не Церква, покликаний взяти активну участь у цьому процесі? Йдеться про нові культурні перспективи, які отримують натхнення в Євангелії, і які переживаються всередині церковного життя. І хто більше за жінку здатний запропонувати нові моделі життя, моделі, які не є плодом бюрократичних міркувань, але засновані на досвіді Євангелія, пережитого в родині, в Церкві, суспільстві?
    
    3) Крім того, жінка повинна бути уважнішою за інших до проявів таких явищ як насильство, експлуатація та марґіналізація. Як часто ми бачимо, що дуже важливі в суспільстві люди не мають жодної чутливості щодо складних проблем світу: цінність життя, міграції, соціальна несправедливість, захист здоров'я, екологія тощо. В усіх цих сферах більша присутність жінки може стати цінною, тому що вона здатна виявити усі протиріччя суспільства, заснованого виключно на критеріях ефективності та продуктивності, і змусить трансформувати ці системи на користь процесів гуманізації, які є властиві ідеалам "цивілізації любові".
    Ще ціннішим має бути внесок жінки у пошук нових способів проводити вільний час, використовуючи його не лише для розваги та відпочинку, але також як цінну нагоду для покращення якості нашого життя, як фізичного так і духовного.
    Сьогоднішній світ опинився перед великою проблемою тривіалізації людського життя, його стилів та поведінки. Церква покликана віднайти нові моделі виховної креативності, які поширювалися б за межі маленького оточення родини: у садках, школах, університетах, закладах соціальної допомоги, парафіях, асоціаціях та рухах. Скрізь відчувається потреба виховної та освітньої роботи. І цю роботу неможливо виконати без жертовної готовності жінок присвячувати себе людським стосункам, особливо на користь найслабкіших та беззахисних.
    У цьому контексті ми відкриваємо також форми люблячого материнства, культурного й духовного, яке справді має величезне значення для розвитку людини та майбутнього цілого суспільства.
    
    4) Вчення Церкви говорить про "геній жінки" на служінні Церкві. Жінка своїм способом діяльності вводить новий соціо-етичний вимір в життя суспільства та його установ. В цьому світі, позначеному однобоким та егоїстичним прогресом, ми бачимо, як поступово зникає чутливість до людини й до всього того, що є власне суттю всього людського.
     Папа Іоанн Павло ІІ в своєму Апостольському посланні Mulieris Dignitatem пропонує замислитися над "генієм жінки", щоб побачити в ньому особливі риси Божого задуму, який слід прийняти й поважати, щоб надати йому більшого простору в соціальному та церковному вимірах життя. Максимальне вираження "жіночого генія" Церква бачить в Марії і в ній отримує джерело постійного натхнення. Марія названа "Господньою слугинею" (Лк 1, 38). Віддаючи себе служінню Богу, Марія віддає себе також і служінню людям: а саме, служінню любові. Саме це служіння дозволило їй втілити, в таємничий спосіб, її "царювання". Ми молимося до неї як до "Цариці небесної та земної", але її "царювання" - це служіння! Її служіння - це "царювання"!
     Якщо Христос довірив лише чоловікам завдання виконувати священицьке служіння, це не позбавляє значення ролі жінки. Ці відмінності ролей, насправді, не повинні інтерпретуватися в світлі канонів функціональності людського суспільства, але в межах сукупності тих "знаків", які довільно обрав Бог, щоб зробити себе присутнім серед людей.
     З належністю наголошуючи на "генії жінки", і беручи до уваги не лише великих та відомих жінок, що жили у минулому чи за наших часів, але також і жінок простих і звичайних, ми бачимо, що їхній жіночий талант виражається в служінні іншим у звичайних обставинах щоденного життя, у баченні речей їхнім особливим таланом, жіночим, у баченні речей серцем.
     Роль жінки в Церкві - це також роль в особливий спосіб прийняти покликання вказувати на красу задуму Творця щодо людства. Бог, в певний спосіб, доручив в першу чергу жінкам турботу про красу, як про красу фізичну, але передусім красу духовну. В цьому сенсі, Церква отримала благословення від цього "генія жінки" протягом понад двох тисяч років в багатьох аспектах життя, що зробило її вигляд більше гідним любові, довіри та більш людяним.
     Церква вдячна вам, жінкам, які є вираженням жіночого генія в Церкві, за всі ті харизми, якими Святий Дух щедро наділяв вас в історії Божого народу, за всі перемоги, які вона завдячує вашій вірі, надії та любові: дякує за всі плоди жіночої святості (цит. Іоанн Павло ІІ, Апостольське Послання Mulieris Dignitatem, 31).
    
    III. Сестра Едіт Штайн, філософ і монахиня-кармелітка, що загинула в концтаборі в Освенцімі 1942 року, проголошена Іоанном Павлом ІІ Вчителем Церкви, залишила нам свої роздуми щодо деяких аспектів жіночого служіння в Церкві. Беручи натхнення від євангельської притчі про весілля в Кані Галилейській (Йн 2, 1-11), вона виокремила три виміри служіння жінки: 1) відвернути лихо, перш ніж воно може стати помітним для інших, тобто допомогти Церкві не потрапляти в ситуації, які стають причиною виникнення багатьох проблем; 2) передбачити, відчути, які справжні потреби Церкви; 3) допомагати та виховувати інших, як присвятити себе служінню, при цьому, згідно з Євангельським ідеалом, не ставлячи себе на перше місце, не виставляючи напоказ.
    Жінка, яка чинить саме так, - це ніби добрий дух, що скрізь присутній. Лише пізнання Бога, що став Людною, любов до Нього, узгодження свого життя з Його життям робить нас спроможними прийняти великі завдання в Церкві. Справжнім бажанням для всіх нас повинно бути бажання запалити любов до Нього. Зрештою, це означає не допустити, щоб наші звички, пов'язані з земним буттям, почали панувати над нами, а щоб ми могли утворити в собі простір для присутності та дії Бога.
    
    IV. Підсумовуючи, хочу знову висловити свої вітання з нагоди цієї започаткованої вами ініціативи. Висловлюю моє особисте доцінення вашого великого служіння в житті Церкви. Завдання, які на нас чекають, справді численні, й шлях, який простягається перед нами, виглядає дуже тернистим. Але Церква знайде можливості продовжувати власну місію, якщо залишиться вірною тим простим заповідям, які Боже Слово ставить перед нами кожного дня. Йдеться про щоденну працю, яка зріє в атмосфері злагоди, щедрості та взаємної любові. І всі ми покликані створити такі умови, щоб маленьке зерно нашого покликання могло рости в мирі, далекім від конфліктів та роз'єднання. З благодаттю Господа Воскреслого наша праця принесе плід, зерно, що впало в землю, стане духовним деревом, що багатьом даруватиме укриття і буде джерелом утіхи та надії для всіх.