Промова Його Високопреосвященства Архієпископа Івана Юрковича, Апостольського Нунція,
на Міжнародній Екуменічній Конференції, присвяченій відкриттю Інституту Екуменічних Студій
    Львів, 13 червня 2005 року

   Ваша Еміненція,
   Дорогі співбрати в Єпископстві й Священстві,
   Шановні учасники Конференції,
    
    
     Церква завжди усвідомлювала свою відповідальність не лише за надприродне призначення людини, але й за її земну долю, за її повсякденне життя, за її добробут, виховання, словом, за її зростання відповідно з її гідністю як Божої дитини.
    
     Цю ревність Церква свідчила упродовж тисячоліть своєї історії, і це свідчення залишило глибокі сліди в людських душах та суспільстві.
    
     Але вже багато століть, як Церква страждає також від неприпустимого роз'єднання: через людські гріхи стадо Христове розділилося, залишаючись роз'єднаним і в наш час. Йдеться про явище, яке чи не найбільше дискредитує християнство й дуже серйозно послаблює його силу свідчення світові.
    
     Україна також належить до тих країн, які особливо тяжко страждають від цього розмежування. Ми всі знаємо, наскільки воно болюче. Можливо, саме цей біль спонукав великодушні серця, щоб присвятити себе новому екуменічному проекту, що називається Інститут Екуменічних Студій при Українському Католицькому Університеті. Святе Письмо каже: "Бо любов до Христа спонукає нас" (1 Кор 5, 14). Йдеться дійсно про справу невідкладну, натхненну любов'ю до Господа, і я переконаний, що саме вона лежить в основі і цього благородного почину Української Греко-Католицької Церкви.
    
     Останнього часу, Папи гостро відчували нагальну потребу єднання Церков. Тому немає нічого дивного в тому, що Святіший Отець Бенедикт XVI порушив це питання одразу, тільки-но розпочавши свій Понтифікат. Особливо глибокою була його проповідь на Італійському Євхаристійному Конгресі, 29 травня в Барі. Він сказав про Таїну Євхаристії так: "Лише в єдності можемо зустріти Ісуса Христа, отримуючи причастя ... Хіба не це казав нам Апостол Павло у Посланні до Коринтян: "Тому, що хліб один, - нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі" (І Кор. 10,17). Наслідок - ясний: ми не можемо спілкуватися з Господом, якщо не спілкуємося один з одним. Якщо бажаємо постати перед Ним, маємо прямувати на зустріч один одному. Для цього потрібно засвоїти великий урок прощення: не дозволяти шашелю образи роз'їдати свою душу, а відкрити серце у благородній готовності вислухати іншого, зрозуміти його, прийняти його вибачення і щиросердно попросити вибачення самому. Ще раз повторимо - Євхаристія - це таїнство єдності. Та на жаль, християни розділені саме в таїнстві єдності. Тим потрібніше нам, укріпленим Євхаристією, докласти всіх зусиль, щоб досягти повної єдності, якої так палко бажав Ісус Христос на Тайній Вечері. Саме тут ... я хотів би знов заявити про своє основоположне зобов'язання - не шкодуючи сил працювати в ім'я відновлення повної і зримої єдності всіх послідовників Ісуса Христа. Я розумію, що самих лише декларацій про добрі наміри замало. Потрібні конкретні жести, які б схвилювали душу й спонукали совість кожного до того внутрішнього перетворення, яке є необхідною передумовою просування на шляху до екуменізму (Див. промову "До представників християнських Церков і спільнот та інших, нехристиянських, релігій", 25 квітня 2005 року). Закликаю усіх вас рішуче стати на шлях того духовного екуменізму, який у молитві відкриває двері до Святого Духа, бо ж лише він один може створити єдність".
    
     Відкриття нашого Інституту Екуменічних Студій відповідає наміру Святішого Отця з ревністю та ентузіазмом надати новий імпульс екуменічній діяльності. Всі ми усвідомлюємо, що покликані робити це з відкритою душею, зуміти забути несправедливості та упередження минулого й прагнути покращити взаєморозуміння між Церквами в майбутньому. У той сам час, ми свідомі того, що наше завдання полягає не в пошуку моделей майбутньої єдності, які вже стільки разів починали запроваджуватися, але майже завжди виявлялися неадекватними та безплідними. Наше завдання - постаратися вірно зрозуміти, чого Господь чекає від нас сьогодні. Наше завдання - дати увійти в себе Духові Воскреслого Господа, який не лише осяює Церкву на її шляху, але й живить її, надаючи нових сил для просування вперед. Лише в послуху Йому наша праця знайде зрілість та розсудливу рівновагу, чого суспільство справедливо чекає від нас. Лише самовіддано йдучи за Господом наш Інститут зможе зростати, цвісти й приносити рясні плоди.
    
     Також і діяльність Апостольського Нунція повинна бути насиченою істинною екуменічною ревністю. Проживши багато років на європейському сході, я добре зрозумів: потрібна не лише мужність, щоб вірити, що єдність Христової Церкви можлива, а й сила духу, щоб вірити, що вона, єдність, конче необхідна. Ніхто не має права на песимізм, і ніхто не може відмовитись від продовження діалогу. Це не означає, що ми починаємо піддаватися ілюзіям щодо можливості легких рішень. Це означає лише вірність голосу Духа, який допомагає нам побачити перст Божий у подіях людської історії і в стражданнях Церкви. Тому обіцяю сьогодні вам, що залишатимуся поруч, і що продовжуватиму працювати й вірити разом з усіма вами у єдність Христової Церкви, яка покликана і нині свідчити, щоб "світ увірував" (Йо 17, 21).
    
     Дякую.