Інтерв'ю Його Високопреосвященства Архієпископа Івана Юрковича, Апостольського Нунція в Україні,
Українському Інформаційному Агентству
8 лютого 2006 року

    1. Україна - країна багатоконфесійна. Як Святий Престол оцінює місце Української Римо-Католицької Церкви у збереженні міжконфесійної злагоди?
    
     Життя суспільств і народів - це органічний процес, який розвивається згідно із закономірностями, що лежать в основі життя кожної людини і кожної спільноти. Якщо вдивитися в історію, то можна відмітити, що - в нормальних умовах життя, без війн та катаклізмів - народи стійко зберігають власну ідентичність, а їхні характерологічні риси надають краси й корисності участі нації в житті усього людства.
     Це певною мірою справедливо і для Церков. У релігійних спільнотах живуть ті ж самі люди, і їм притаманні типові особливості того чи іншого народу, його характеру, культури, фольклору тощо.
     А для Католицької Церкви типовим є те, що вона вселенська, тобто, вона існує в багатьох етнічних та культурних середовищах, які накладають свій відбиток на всю Церкву. Певною мірою, наша Церква, беручи участь у житті різних країн, де вона здійснює свою місію, постійно вчиться, як бути ближчою до народу в нових соціальних та культурних умовах. Мені здається, що те ж саме відбувається і у Східній Європі, особливо в Україні: наша Церква присутня тут як не дуже численна спільнота, а своєю присутністю вона робить власний, нехай і невеликий, внесок у діалог і взаєморозуміння між усіма. Діяльність ця, безумовно, має свої межі, але вона реальна та інноваційна оновлююча, а також скерована на благо міжконфесійних стосунків.
    
    2. Які зміни відбулися з приходом нового Папи Римського Бенедикта XVI?
    
     Новий Понтифік Бенедикт XVІ - людина вже добре відома не лише віруючим Католицької Церкви, але й багатьом іншим. Оскільки він був понад двадцять років найближчим співробітником Папи Івана Павла ІІ, то цілком зрозуміло, що його служіння з багатьох точок зору буде продовженням попереднього Понтифікату, відзначаючись, безумовно, багатьма новими, особистісними рисами.
     Усі ми ще очікуємо на виявлення цих рис. Певною мірою перші їх ознаки ми вже отримали в Енцикліці Бог є Любов. Мені дуже подобається, що Папа знов звернувся до роздумів над цією основоположною істиною християнства, яка лежить як в основі світосприймання кожного віруючого, так і в основі великих духовних і культурних вчень нашого континенту та багатьох країн в інших куточках світу. Чимало спостерігачів чекали, що Папа висловить свою думку щодо деяких явищ сучасного життя, яких він вже торкався в минулому. Але Він вирішив повернутися до глибоко богословської теми, можливо, найпрекраснішої з тих, які може подарувати людству християнство в будь-який історичний період, а відтак - і в наш час.
    
    3. Яке Ваше ставлення до перенесення кафедри Української Греко-Католицької Церкви зі Львова до Києва? Яке значення це має для України?
    
     Українська Греко-Католицька Церква є частиною великої католицької сім'ї, та вона зберігає специфічне канонічне положення в лоні останньої. Рішення про перенесення престолу Верховного Архієпископа було прийняте Синодом після серйозних роздумів, які були неодноразово оприлюднені Блаженнішим Любомиром Кардиналом Гузаром, Верховним Архієпископом Києво-Галицьким, і не мають потреби в інших коментарях.
     Можу додати лише одне невеличке міркування: сьогодні Україна є незалежною державою, добре свідомою своєї національної гідності, здатною взяти на себе відповідальність і в міжнародному житті. Цей вимір можна адекватно сприйняти лише перебуваючи в столиці, в Києві, який здається мені справжнім центром тяжіння для усієї нації. Думаю, що всі важливі установи можуть краще усвідомити свою роль у житті всієї країни лише оцінюючи себе та інших зі столичної перспективи. Це певною мірою справедливо і для Церков та релігійних спільнот.
    
    4. Яким є ставлення Святого Престолу до конфліктів, які викликали карикатури на пророка Мухаммеда? Наскільки ризикована ця ситуація?
    
     Ці дні ми живемо в атмосфері тривожного напруження, викликаного неповажним зображенням однієї з релігій у засобах масової інформації. Реакція на це спонукала Святий Престол зробити 4 лютого ц.р. заяву з цього приводу. Коротко її зміст можна резюмувати у трьох положеннях:
    Право на свободу думки і висловлювання, ухвалене Декларацією Прав Людини, не може мати як наслідок право ображати релігійне почуття віруючих.
    Людське співіснування вимагає крім того атмосфери взаємної поваги, що сприяє миру й гармонії між усіма. Тому деякі форми критики й висміювання є виявленням браку людської чутливості і можуть бути в деяких випадках неприпустимою провокацією.
    У той сам час, потрібно відразу зазначити, що у зневазі, виявленій однією окремою особою або органом преси, не можна звинувачувати громадські установи відповідної країни. У разі необхідності відповідальні органи країни мають ужити заходів згідно з нормами національного законодавства. Отже насильницькі акції протесту так само викликають жаль. Відповідаючи на образу неможливо не поважати істинний дух кожної релігії.
    
     Історія вчить нас, що кожного разу напруження у стосунках між народами загрожує серйозними наслідками. Існує багато угруповань, які намагаються використати у власних політичних цілях почуття, що вибухають в народі, і обов'язок усіх, на кого покладена відповідальність, зробити все, щоб порозуміння і гармонія скоріше повернулися в життя народів.
    
    5. В італійському суспільстві останнім часом пожвавилася дискусія щодо альтернативної форми шлюбу, так званого ПАКСу. На Вашу думку, чи можливе в традиційно католицькій Італії законодавче затвердження існування ПАКСу?
    
     Позиція Церкви щодо цих тенденцій, які виникають в деяких країнах, ясна. Церква вважає, що шлюб є інститутом, який утворюється чоловіком та жінкою заради власного людського зростання, яке увінчується нащадками, плодом їхньої любові. Церква вважає, що це благо настільки унікальне і настільки важливе для кожної людини і для кожної нації, що потребує ще й специфічної юридичної опіки державних інституцій.
     Останнім часом в багатьох країнах поширилися тенденції, які намагаються під різними назвами прирівняти до інституту шлюбу інші союзи. Церква вважає, що такий підхід неприпустимий, позаяк він послаблює інститут сім'ї з її незамінимою роллю в житті суспільства. Це особливо важливо для тих численних соціальних середовищ, де шлюб і родинні цінності серйозно послаблені. Наслідком цього є також і драматичне зменшення населення в багатьох країнах, у тому числі і у Східній Європі.
     Ця позиція Церкви не суперечить тому, щоб і інші типи союзів були належним чином захищені законом, але вона заперечує проти прирівнення їх до шлюбу.
     Це є точка зору Католицької Церкви і багатьох інших Церков та релігійних громад. Але ми всі добре знаємо, що в демократичній державі закони приймаються парламентом. Це означає, що відповідальність покладається на депутатів, які, можливо, надто часто забувають про те благо, яке вони повинні захищати, благо народу, який їх обрав, і піддаються іншим переконанням, не думаючи про шкоду, яку вони можуть заподіяти власному народу.
     Тому сьогодні особливо необхідно, щоб між усіма здоровими силами суспільства продовжувався діалог, і щоб ті, хто при владі, керувалися не політичними пристрастями, а істинним духом відповідальності перед історією і перед Богом.